І коли вже не буде кому твою кров штовхати,

коли дні свої будеш нести, мов збитки,

ти сядеш на підвіконня і будеш спостерігати,

як живуть малолітні лесбійки.

Дивитимешся на груди їхні з хрестами,

на кільця в губах, на вечірні звички.

…Як чітко віконцем у ніч вростає

їхня зйомна "капличка”.

І коли вже не буде кому твою кров спинити,

будеш дивитися, як метушаться товсті санітарки.

"Холодно. – скаже старша. – Чорт забирай, – ніяк не кину палити!

У тебе нема цигарки?”

"Жовтень,… – скаже молодша, – скоро зима.

А той, із другої койки, вікно відчиняє постійно.

Курці помирають рано. Знаєш сама.

Краще по сто – бо здуріти можна в цих стінах."

І раптом відчуєш, як з вен витікає осінь,

затягує міцно шарфи на дитячих шийках,

як до першого інею на кіосках

просто хочеться жити…