| Пятница, 25.05.2012, 10:32 | Приветствую Вас Гость | Регистрация | Вход | |
| ПОЭЗИЯ | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||
|
| Авторская песня |
| ПРОЗА | |||||||||||||||
|
|
|
| ТОП публикаций |
| Последние комментарии |
ЧИТАТЬ БОЛЬШЕ
ЧИТАТЬ БОЛЬШЕ
|
Онлайн всего: 9 Гостей: 6 Пользователей: 3 shelkova, juliasparkle |
|
|
|
Сивий чоловік у грубому светрі курить сиґару. Німо дивиться у вікно. Цмулить у вранішній тиші м’який дайкірі. Я не знаю, звідки він на моїй кухні. Я навіть не думаю про це, розливаючи по горнятках дешеву розчинну каву. Сидимо, як у незвуковому фільмі. Безсловесна кава на двох. Кортить запитати в нього про щось. Про щось важливе. Про те, що мріялось у дитинстві. Про море. Про дивних марлінів, що їх ніколи не бачила. Добираю слова, наче камінці на березі тиші. Жбурнути не виходить. Годинна стрілка неквапно стікає гарячим воском. Капає на босі ноги — прокидаюся. Прочинене вікно. Холодна кава. Гемінґвей пішов. 50 років самотності. Він усе сказав. Тепер — наша черга.
|
| |||
| 07.02.2012 | Добавил: ivgaliss | Верлибр | Просмотров: 41 | Рейтинг: 0 | ||||
| Теги: | ||||
| Всего комментариев: 2 | | |