Десь, де небо з землею єдині,

Й укрите вселенське начало,

Місяць де перечікує днину

І зривається сонце причалу.

Там два згустки енергій всесвітніх –

Дві дівчини магічної вроди

На межі небуття ледь помітно

Розливають із глечиків воду.

Одна в білу тканину убрана

І на вигляд практично прозора

Це вона з свого глечика рано

Світлом зрошує світу простори.

В її погляді загадка Сходу,

Таємниця творіння – усмішка.

У волоссі п’янка прохолода

Край обличчя показує нишком. 

Друга глечик схиляє надвечір

Й ніч стікає на землю тягуча.

На оздоблених зірками речах

Причаїлася темінь дрімуча.

З її подиху все застигає,

А у погляді – пристрасть і спокій.

І розгулює тиша лугами

Білий глечик наповнюють доки…

1.07.2010