| Четверг, 24.05.2012, 15:16 | Приветствую Вас Гость | Регистрация | Вход | |
| Разделы новостей | ||||||||||||
|
| Фестивали |
26-27 мая: Всеукраинский открытый фестиваль поэзии АВАЛгард (г. Харьков)| Мероприятия |
| Аудиоматериалы |
| Видеоматериалы |
|
|
(статьи о Владе Клёне) …и ёкало сердце тихо уставшее колотиться… | 12:27 |
|
Владимир ВИХЛЯЕВ
«Я считал что мир не стоит Ни понюшки табаку Мир такое мне устроил Еле ноги волоку Я хотел увидеть лица Среди серой толчеи Покурить остановиться Беспокойным сном забыться Но с ветвей вспорхнули птицы И заплакали Ручьи» Влад Клен
Мати вбігла до моєї кімнати з криками «–Вова, Кльон помер!». Я від шоку одразу подумав про іншу людину – мозок відмовлявся сприймати жахливу правду про смерть літературного брата – чи не найбільш яскравого представника мого покоління – молодого покоління літераторів. Я міг повірити у що завгодно – руйнацію континенту, падіння комети, сходження льодовику, але у смерть Поета, який власним талантом ще при житті вписав себе у вічність – я повірити не зміг і досі не можу… Шок… Одразу згадались слова Влада, пророчі як і всі його поезії:
Він помер 28 серпня – за три дні до початку осені, в реанімації. Тиждень Влад мужньо боровся зі смертю. А лікарі, близькі і друзі всіма можливими способами намагались врятувати його. Було організовано збір коштів по всій Україні. Люди молились і тримали за нього кулаки, обмінювались між собою вісточками про стан здоров’я Влада. На честь Поета робили концерти… Тепер, коли перечитуєш його поезії, сприймаєш їх зовсім іншими очима. І те, що ще нещодавно виглядало як не більше, ніж влучний образ – вже зараз сприймається як пророцтво. І навіть цей факт своєї біографії – пекло лікарні, здається, що він передрік.
Йому було лише 29. Лише тепер приходить розуміння чому він так спішив жити, куди щомиті мчав у прокурених вагонах поїздів і електричок, у захмелених автобусах і маршрутках. Звідки воно бралось це відчуття незворотності миті, відчуття невгамовного плину часу, відчуття наближення фінішу.
Лазячи по сайтах, присвячених життю, творчості відомого українського поета Влада Кльона (справжнє ім’я Поета – Володимир Кандауров), я бачив, що майже кожен писав в коментарях: «Брат», «Друг», «Товариш»… Він мав рідку властивість подобатись людям і бути другом всім. Це не мої слова – це слова багатьох представників мого покоління. Ми не були друзями з Владом в розумінні звичайної людини – ми не справляли разом днів народжень і інших свят, не ходили одне до одного у гості, не розмовляли годинами по телефону… А якщо бути вже зовсім відвертим – я пам’ятаю лише єдиний раз, коли я написав йому смс-повідомлення, вітаючи його з запізненням на три дні з Днем народження зі словами «три дні п’ю твоє здоров’я», а він… не відповів. Вже згодом я на черговому літературному заході поцікавився у нього чи отримав він моє вітання. Влад посміхнувся. У нього була посмішка за якою відкривалось щось безкінечне, ніби він казав «Та знаю, знаю я що ти за фрукт». І, справді, було відчуття, що йому було відомо і відкривалось щось глибше – більше, ніж досяжне нам. Наші спільні товариши розповідали, - він був впевнений, що піде з життя молодим. Про це свідчила і коротка лінія на його долоні, яку кожен вважав за честь потиснути. Складалось враження, що Влад знав свою долю.
Кльон подивився на мене своїми задирикувато-насмішливими очима (навіть зараз я бачу цей погляд перед собою – так яскраво, ніби щойно розмовляв з ним – так міг дивитись лише він – з хитринкою, але такою дитячо-невимушеною, що мимоволі попадаєш в її полон) і розповів, що моє смс застало його у потязі, коли він їхав на черговий літфест в одне з багатьох міст України, якими постійно «кочував» він – «беспечный русский бродяга». Так називав Поет себе і таким він був і залишиться для нас.
Влад Кльон був повсюди. Здавалось, не було жодного більш-менш значимого літературного заходу, який би він пропустив. Якщо уособлювати сучасний літературний процес в Україні, то постать Кльона обійти неможливо. Автор книги «Аритмия», лауреат гран-прі міжнародного поетичного фестивалю Синани-Фест (м. Ялта, 2007), фестивалю "Летающая крыша 2006" (м. Черкаси) і літературної премії імені Інзова (Дніпропетровськ, 2008), засновник і голова творчого об'єднання «Водоворот», родоначальник і куратор проекту «БЕЗ ФИЛЬТРА» (Київські лаври–2008), основоположник і адміністратор сайту «Литфест», активний учасник всеукраїнських фестивалів і інтернет-ресурсів, Поет – з бородою, як сама класична література, якою так захоплювався Влад, вусами та неформальною атрибутикою і при цьому такими не за віком мудрими очима, - він яскраво виділявся з натовпу ровесників. Але ще більше Влад Кльон виділявся не зовнішністю, а талантом.
Я пам’ятаю як одного разу нам довелось змагатись на одній сцені за звання лауреата чемпіонату зі слем-поезії. Всюди були знайомі обличчя з усієї України. Я прийшов першим, бо перемога у цьому конкурсі була для мене питанням честі. На кануні я виграв у конкурсі, організованому Національною спілкою письменників України і поети, що були в конфронтації з поетами «спілки» кинули мені виклик, призначивши матч-реванш. Влад Кльон не був прибічником заходів, що проводились спілкою письменників, оскільки вважав, що деякими її чільниками насаджаються стереотипи, які, за його словами, треба крушити начисто. Була і інша причина. Влад Кльон був російськомовним. І його поезії, погляди при всій їх патріотичності та народолюбстві не завжди вірно тлумачились. А він, між тим, об’єднував навколо себе як україномовних, так і російськомовних письменників, розуміючи що справжнє мистецтво не має ані гарнішого кольору шкіри, ані кращої мови. Заходи, які організовував і проводив Влад Кльон сприяли об’єднанню не лише різномовних митців, але й об’єднанню різномовного населення України загалом. Одним серед таких заходів стало створення Кльоном літературного Інтернет-сайту «Литфест», в якому активними учасниками були україномовні і російськомовні письменники з України та інших країн світу. Тому магістру російської філології (Влад Кльон в 2007 році закінчив Запорізький національний університет і отримав кваліфікацію «Магістр російської філології») було комфортніше поза стандартами, поза формальною течією. Може саме це і засвічував його неформальний образ. Він був поза форматами і створив свою течію, у вирі якої був богом. Його літтусівка поступово зміцнила позиції і набула звучання як творче об'єднання «Водоворот». …І ось в залі почав здійматись галас. Я сидів на передостанньому ряду і спостерігав як підвелись перші ряди і десятки рук простягнулись у привітанні. «-Кльон», - почув я десь збоку захоплений вигук, як відповідь на моє німе питання. Дійсно, між рядами бадьорим кроком просувався невеликого зросту, схожий на Ісуса Христа (цією схожістю він неодноразово користувався на перформансах), не визначеного віку чоловік. Це був Влад Кльон. Він привітався зі мною і сів на сусідній ряд, одразу захоплений якоюсь розмовою. Збоку сцени вже розставили столи для членів журі і почали обирати їх простим чесним народним способом – підняттям рук. Далі – кожен, хто бажав взяти участь у конкурсі мав на окремому аркуші написати своє П.І.Б. і зареєструватись. Серед присутніх було багато сильних поетів, але найбільш серйозним суперником мені бачився Влад Кльон. Його поезії, пройняті духом епохи, у душевному виконанні автора справляли магічний вплив на аудиторію. Люди заворожено слухали, зітхали, викрикували, вскакували з місць, ридали, істерично сміялись… Таке було і відношення до Поета. Хтось його обожнював, хтось ненавидів від заздрощів та інших мотивів, але я не знаю людини, яка б залишилась байдужою до нього. Про Влада розповідали історії і небилиці, обговорювали, оговорювали… Він все це знав і з іронією парирував:
Мені назавжди запали такі його самоіронійні рядки:
Але не безглузді, часто – образливі слова і побрехеньки на його адресу бентежили Влада Кльона. Він випромінював радість, добро і дружелюбність і вірив, що поезії, слово – здатні розвінчати морок і зробити світ яскравішим.
Він не був великим скромником. Навпаки, мене іноді відверто дратувало те, як він носиться зі своїми підчас не причесаними і кострубатими віршами. Але згодом я став розуміти, що для нього творчість – це не засіб самоствердження, не самовихваляння і не самозакоханість, – це був сенс його життя.
І Влад не лише свої поезії розповідав з таким захватом. Бувало, він приводив до нас в компанію незнайому нам раніше людину і захоплено читав вірш, а потім представляв автора. Він не встиг народити і виростити сина («…Пустая колыбель качается кадилом…) в біологічному плані, але скільки ж літературних синів і доньок осиротіли після його смерті! Влад Кльон мав рідку здатність розгледіти здібності в людях і вірити у них, щосили підтримуючи. Я не знаю скільки книг поезій написав би він, якщо б дожив до старості («Спасибо судьбе и за то, что не сталось. Мы встретимся тихо с тобою, о старость!»), але я впевнений, що не один десяток книжок збагатять українську і російську літератури – тих поетів, яких відкрив Влад, а значить і він продовжиться у них.
Тепер ми всі живемо і мучимось спогадами про нього. Мучусь я, коли думаю, що так мало був з ним поруч, а здавалося б що нам заважало – один телефонний дзвінок, одне смс, один дружній порив… І часто згадую той слем-чемпіонат, коли ми з Владом єдиний раз виступали на одній сцені як суперники. Тоді ми вийшли з ним вдвох у фінал. І це збоку могло виглядати як певна провокація – російськомовний поет Влад Кльон і україномовний поет Володимир Віхляєв – хто переможе чи що переможе? І я прийняв рішення читати мої ранні вірші, написані мною до 19 років. Можливо зараз я відкрию таємницю для моїх читачів, але до 19-річного віку я був російськомовним і мої поезії так само були написані російською мовою. Звісно, поезії юних років не були такими професійними і відомими. Тому я дуже ризикував. Ми прочитали по три вірші і за голосуванням журі та глядачів у залі визначили переможця. Влад Кльон сів на підлогу, знервовано очікуючи результату. І от – руку Влада підняли угору. І об’явили переможця: «–Володимир Віхляєв». І вже за мить моя рука була угорі. Влад Кльон сів у залу. Отримавши імпровізований кубок у вигляді шкіряного слона, я пішов до свого місця і, коли проходив повз Влада, він підвівся, потис мою руку і сказав – готується колективне видання і я хочу, щоб ти був одним із авторів, а ще – давай зі мною на фест – і назвав місто України, де відбудеться черговий літературний захід. В цьому був весь Влад – навіть у програші залишався достойним і вірним товаришам і літературі, готовий поділитись найдорожчим.
Після закінчення чемпіонату я вже збирався йти, коли підійшов Влад Кльон і сказав «-Пошли, победитель, будем купать тебя в шампанском!». Ми зайшли великою компанією в найближчу кав’ярню, а потім гуляли містом до ночі, фотографуючись зі слоном. Але…
Після того я ще неодноразово гуляв з Владом, але чомусь той вечір і його намагання таки скупати мене в шампанському яскравим теплим світлом променіє в мені. Я пам’ятаю тоді на вечері, відповідаючи на питання журналістів про те, для чого йому потрібна перемога, він сказав, щось на кшталт «-слава, женщины, кутеж», але лише прочитавши вірші Влада Кльона можна вірно зрозуміти його відповідь.
В скрутну хвилину його не залишили близькі, друзі, товариши, знайомі…
І хоч «герои и вправду перевелись и уходит с котомкой в потемки жизнь», і незнайомі люди, і навіть вороги героїчно намагались допомогти хто чим міг у цій біді. Проте… «Шанхай твоих надежд сожжен до лоскутка» – Влада не стало…
І думається про «злое семечко удачи». Згадуються як рокові слова «…Сдохнуть бы как-то тихо и без реприз это не выход это моя жизнь…» або «…хочеться сдохнуть тихо а не скуля от страха…» Може і справді він все передбачив – і своє життя, і свою хворобу, і свою смерть… Якщо так – ми можемо бути спокійними, бо Влад Кльон вірив, що в поезіях душа набуває безсмертя і що поети не помирають, а лише переходять до іншої форми – вічного існування. Він увічнив себе в своїх віршах і його передчасний ухід – це теж поезія – він тепер сам став віршем у наших душах.
-= Сторінка про Влада Кльона =- | |
| Категория: ЛитГазета | Просмотров: 221 | Добавил: leon Теги: | |
Ссылки по теме: | |
Материалы ресурса ЛитФест, если не указано иное, публикуются на условиях лицензии Creative Commons (Attribution-NonCommercial-NoDerivs) 3.0 Unported.
Использование материалов в коммерческих целях, их использование с последующим изменением и публикация без ссылки на источник - запрещены.
При необходимости, возможно согласование условий с Администрацией ресурса.