Не буду приховувати, на «Підкову» цього року втрапила не випадково, але вперше. Я не бувалий гість на таких фестивалях, то, може, мені все і в дивовижу, не знаю, зважуйте самі. Що там бувало раніше,  також не знаю, а що бачила і з чим приїхала, про те можу розповісти.

Для мене фестиваль розпочався у міському парку Вінниці. Попередньо були й інші заходи (знайомство з учасниками, я так розумію), але на них я катастрофічно не встигла. І тому прийшла не ознайомленою і незнайомою. Але, тим не менш, виступати на сцену пустили, серед інших, як годиться. Дуже динамічненько, веселенько, з музикою… Навіть місцеві мешканці виявили зацікавлення, і окремі номери (щоправда, пісенні) змушували учасників виконувати на замовлення. Ледь встигли до початку дощу. А потім перебралися до кав’ярні, поруч якої працювали екскаватори. Достатньо-таки гучненько працювали, бо спершу навіть себе чути не було. Саме цього дня міська влада вирішила здійснити планове чищення замуленого і забутого на кілька років (а, може, й десятків років) ставка. Та працювала техніка недовго. Робочий час скінчився, й неорганізовані поети, зрештою, зібрались… А що відбувається зазвичай у кав’яреньках міста Вінниці, коли там збираються учасники «Підкови Пегасу», дізнаєтеся, коли матимете нагоду, і потрапите на фестиваль.

Наступного дня був дощ. Прогноз знала, але якби знала, що точнісінько так і буде,  як передбачали, то одягнула б, певно, щось тепліше… А краще було б захоплювати із собою гумові чоботи по вуха і дощовик у три шари. Коротше, по такій погоді у місті не сиділи. Справді, а що там робити? По селах багато хороших місцин, гарних людей і цікавих музеїв. Спершу рушили до Села Носківці Жмеринського району, де колись перебував відомий російський поет С. Я. Надсон (це той самий, що у Ялті йому є меморіальна табличка на будинку: «Тут жив, страждав і помер відомий російський поет С. Надсон»). Так от, у Носківцях він не страждав. Пані Надія, дуже натхненна співробітниця музею, не відпускала, доки не оглянули експозицію, а потім залишки палацу, а потім славетний парк із двома яворами. Вони різні: один зелений, чоловік, інший - … Про це дізнатися можна у Носківцях. Там дуже гарно…

Далі, уже трошки замоклі, рушили до Браїлова, де знаходиться музей П. І. Чайковського і Н. Ф. фон Мекк. Тут Чайковський не написав «Лебединого озера», але, най і так, написав багато інших чудових творів… Біографія самої Н. Ф. фон Мекк не менш цікава… А от у жіночому монастирі ми не побували. Дуже шкода…

На річці Рів, на самому березі, під дощем на відкритих столах, їли риб’ячу юшку, яку хазяї розливали нам просто з величезного казана, що стояв на вогні. Дуже смачно! Гаряча юшка з дощем…

І насамкінець у закинутому млині, де сяк-так можна було сховатися від дощу і вітру, відбувся поетичний турнір. Усі присутні, як члени якогось таємного братства, спочатку напружено слухали (бо дощ, та й шум водоспаду під млином), а потім підіймали руку за вподобаного автора і його твір… (Поети, справді, дещо дивні люди!)

Останній день для мене пройшов у приватному спілкуванні…

Зовні: вручення призів і подарунків, зрозуміло, в урочистій атмосфері, в Будинку культури, на сцені. Вірші, пісні… Все красиво…

До речі, Гран-прі «Підкови Пегаса-2011» дісталося Миколі Ширяєву з Сімферополя.

А особливо щасливі по закінченню таких фестивалів організатори. Нарешті вони можуть не лише помріяти про відпочинок! Їм насправді щира вдячність… Особливо за другий день: за знайомство з пані Надією, за явори, за юшку (окрема і величезна вдячність!), за млин із водоспадами…

 Якщо спитаєте, чи варто вирушати на «Підкову», скажу: певно «так», бо, по-перше, атмосфера гарна, по-друге, люди привітні, по-третє, навіть у дощ є куди поїхати – що подивитись – з ким поспілкуватись – кому почитати – і кого послухати… Для відпочинку і наснаги це саме те, що потрібно.

---------------------------------------------------------------------------------------

першоджерело:
Перехрестя http://perehrestya.at.ua/load/4-1-0-3
автор матеріалу Леся Мручківська ln-a@mail.ru