Бути поетом у наш час непросто. А бути популярним поетом – ще складніше. Проте в Україні є одна хороша тенденція: якщо ти направду талановитий поет, то твоє ім’я на вустах, до твого слова прислухаються, бо воно вагоме, твої зустрічі з читачами бажані, а відтак велелюдні. Шевченківський лауреат Тарас Федюк – не тусовщик, самітник, тож на люди виходить нечасто. Будучи автором дванадцяти книжок, цьогоріч чи не вперше влаштував, порівняно, гучну презентацію другої поетичної збірки «Хуга» з тритомника, що його називає «чорним».

Антон Кушнір – письменник скромний, він не піариться, а пише. Тому познайомитися з ним не так і просто! Проте можливо. Особливо якщо врахувати, що 23 квітня, у Всесвітній день книги, Антон Кушнір отримав премію «Дебют року» від книжкового сайту «Друг Читача» за роман «Urban Strike». А потім узяв участь у перформансі «Ударимо автопробігом по безкнижжю та нехлюйству!», що цілком прогнозовано: адже «Urban Strike» змальовує життя соціально активної неформальної молоді.

Тому поговорити нам дуже навіть було про що.

Уважаемые читатели! Сегодня в рубрике «Когда писатели были детьми» – маленький девичник. Предлагаем Вашему вниманию два путешествия в детство – на первом пути – посадка на рейс прямёхонько к маленькой симпатяжке Женечке Барановой (Джен), на втором пути – ковёр-самолёт, готовый доставить Вас к умилительной крошке Асеньке Коробкиной (asska_korobkina). Устраивайтесь поудобнее, включайте воображение и наслаждайтесь полётом! Евгения Баранова. Эссе о детстве. Начнем с самого начала. К счастью, я не была вундеркиндом, поэтому с самого начала я себя не помню. Первые воспоминания относятся к годам трем. 

Подаємо розмову поета Олеся Барліга з головним редактором альманаху «Нова проза» Юрієм Сичуком. Альманах «Нова проза» має для мене виняткове значення. У його першому випуску відбувся мій прозовий дебют й відтоді я намагався стежити за цим виданням. За цей час тут було опубліковано чимало текстів різної «ваги»: від млявих і безсилих спроб увійти в стихію красного писемства, до зрілих текстів з вправною стилістикою та вміло побудованою сюжетикою, що змушували дивуватися – чому в цих людей ще немає книги? (і невдовзі вона у них виходила). І ось дізнаюся, що головний редактор Юрій Сичук сповіщає: альманаху далі не бути. Про причину цього і життя видання за останні роки я й вирішив розпитати у нього.

Рубрика «Когда писатели были детьми» продолжает исследовать взаимоотношения поэзии и детства. На этот раз о своих первых литературных опытах рассказывают авторы ресурса, поэты Маргарита Ротко (она же Наталия Полянчук, Kasumi), Евгений Пивень (Эндорфин) и Алексей Шимановский (Barmaglot). Среди вопросов рубрики: с каким стихом связаны первые воспоминания, какой стих первым выучили наизусть, какой был самым любимым, а какой самым неприятным? Изменилось ли отношение к поэзии под влиянием школьной программы? Как обстояли дела с декламированием стихов? Как реагировали родители на творчество гениальных чад? Нужно ли приобщать детей к поэзии? 

Засновник і очільник Літературної майстерні Берліна Томас Вольфарт займається культуртрегерством та організацією мистецьких заходів, серед яких найбільший у Європі поетичний фестиваль та фест відеопоезії Zebra. Серед інших проектів – премія open mike для молодих авторів та lyrikline.org, архів поезії в інтернеті, де можна прочитати й почути мовою оригіналу твори понад 700 поетів з усього світу. Томас Вольфарт завітав до України, аби представити фільми-учасники Zebra. Покази відбуваються 24 березня в культурно-мистецькому центрі «Є» у Івано-Франківську та 26 березня у київському офісі Ґете-Інституту в Україні. 

…Вірші Іри Шувалової — подія. І сама Іра Шувалова — подія. Просто Іра Шувалова усе ще настільки близько, що її важко побачити, її важко наважитись побачити… Вона все ще майже впритул. Усе ще занадто зараз. Маріанна Кіяновська. Чи відчували ви колись фізичну вагу слова, його міць і твердь, його силу? Чи траплялося вам усвідомлювати цілковиту й неуникну реальність слова, коли воно стає дією, жестом, позою? Саме таке слово спроможне поставити під сумнів радше вашу присутність у цьому світі, аніж свою. Тож якщо вам знайомі такі відчуття — вам пряма дорога до рай(н)ського саду текстів поетки з його химерами й видивами, шипами значень і плетивом смислів, вежами самотності й норами болю та втрат.

Ему 25. То ли еще, то ли уже – с ними, поэтами, тут никогда точно не угадаешь. Это у прозаиков приветствуется выслуга лет. С поэзией все сложнее. Тревожней. Насыщенней. Евгений Пивень. Он скромный, немного (иногда – много) стеснительный, и оттого, наверное, всегда улыбается. Мы говорим обо всем – сразу, сумбурно, перескакивая от темы к теме, и жанр «интервью» вдруг сразу дает пробоину. Сразу понимаешь, что классические «вопрос-ответ» тут не совсем уместны. Всемирному Дню поэзии в этом году исполняется чёртова дюжина лет. Зачем придумали этот «праздник», к чему – решительно не понятно…

Тарас Прохасько на перший погляд може здатися людиною страшенно задумливою і дещо відстороненою від життя. Але ця своєрідна відстороненість є лише однією з позитивних рис Прохаська як письменника. Бо як тільки ми наповнили філіжанки кавою та розпочали розмову, я зрозумів, що Тарас – надзвичайно уважний спостерігач дійсності в її наймізерніших і найсуттєвіших проявах. Пропонуємо увазі читачів "Літфесту" бесіду з письменником Прохаськом. "Мене куди більше вражають речі менш помітні, речі еволюційні. І за ці двадцять років відбулася значна еволюція масової свідомості у всіх сферах. Скажімо, поняття суспільної свободи, до якого ми дійшли, дуже відрізняється від того, як ми його уявляли двадцять років тому."

Елена Валентиновна Исаева (р. 1966) – поэт, драматург. Окончила факультет журналистики МГУ. Автор нескольких книг стихов и пьес. Публиковалась в журналах «Новый мир», «Дружба народов», «Юность», «Новый берег», «Урал», «Дети Ра», «Зинзивер». Елена Исаева не ведет жарких споров в Интернете, она вообще говорит немного. Но при этом успевает много сказать – не громкостью голоса, а силой слова. Любую человеческую проблему она старается раскрыть, максимально используя средства гармонии формы и содержания. Именно поэтому в ее творчестве заключена главная истина – правда жизни. О жизни, поэзии и драматургии с Еленой ИСАЕВОЙ побеседовал Борис КУТЕНКОВ.

Уважаемые читатели, мы начинаем новую рубрику «ЛитАнкеты» о детстве современных писателей и поэтов – «Когда гении были детьми». В этой рубрике знакомые вам личности будут делиться своими первыми стихами, воспоминаниями о первых прочитанных книжках, утренниках, школьных выступлениях, расскажут, из чего начиналась их литературная жизнь, откуда черпали вдохновение, какими были главные темы детских и юношеских стихов, как реагировали родители на творчество гениальных чад. Сегодня предлагаем вашему вниманию интервью с поэтом, литературным критиком, журналистом, лауреатом и победителем множественных литконкурсов, членом Национального Союза писателей Украины Мариной Матвеевой

Приглашаем ознакомиться с очередными ответами на ЛитАнкету. Анкета состоит из 20-ти вопросов. Среди них: С кем из поэтов/прозаиков прошлого вы бы хотели пообщаться? Зачем и кому нужна поэзия? Ваши источники вдохновения? Ваш совет по борьбе с творческим кризисом. В какой мере читатель нужен автору? Какой он - "идеальный читатель"? Какой должна быть критика? Какие из поэтических мероприятий актуальны и имеют перспективы? Какой будет Литература через 10, 20, 50 лет? И другие... 

В этот раз в роли анкетируемого выступает Автор ресурса  Рэна Одуванчик (oduwan).

Писатель и издатель Юрий Кувалдин о постмодернистской религии, вреде оценочности и советской цензуре. Юрий Александрович Кувалдин (р. 1946) – писатель, публицист, издатель, редактор журнала "Наша улица". Родился и живет в Москве. Автор книг прозы "Улица Мандельштама", "Философия печали", "Избушка на елке", "Так говорил Заратустра", "Родина", "Сирень" и многих других. Издавал книги множества русских писателей, среди которых Фазиль Искандер, Юрий Нагибин, Лев Разгон, Евгений Блажеевский. В жизни ему довелось испробовать себя в самых различных ипостасях. Он работал фрезеровщиком, шофером такси, ассистентом телеоператора, младшим научным сотрудником... 

– Андрію, як же хочеться зазирнути у твою душу бодай на дещицю глибше, ніж розкриваєшся журналістам! – Мовила я перед початком інтерв’ю з популярним і чи не найпліднішим сучасним письменником, автором та упорядником близько тридцяти «дорослих» та «дитячих» книжок Андрієм Кокотюхою. – Справа, можливо, й безуспішна, проте я однаково спробую, – додала. На що почула: – Жанно, нічого не вийде, бо, як сказали днями, я – емоційно-інший. Адже віднайти в мені душу, яка співає, чи на щось бурхливо реагує… Можливо, там, усередині, мозоль, бо давно живу? – розсміявся, чим іще більше заохотив достукатися до його найтонших душевних струн. Чи вийшло у мене?..

Приглашаем ознакомиться с очередными ответами на ЛитАнкету. Анкета состоит из 20-ти вопросов. Среди них: С кем из поэтов/прозаиков прошлого вы бы хотели пообщаться? Зачем и кому нужна поэзия? Ваши источники вдохновения? Ваш совет по борьбе с творческим кризисом. В какой мере читатель нужен автору? Какой он - "идеальный читатель"? Какой должна быть критика? Какие из поэтических мероприятий актуальны и имеют перспективы? Какой будет Литература через 10, 20, 50 лет? И другие... 

В этот раз в роли анкетируемого выступает Автор ресурса  Елена Шелкова  (shelkova).

В 1960 году при самиздатовском журнале «Синтаксис» вышел машинописный сборник Иословича, подготовленный Натальей Горбаневской и Натальей Светловой (впоследствии – Солженицыной). В том же году стихотворение «Господь нас встретит у ворот» было приведено в газете «Известия» в статье «Бездельники карабкаются на Парнас», после чего публикации надолго прекратились: следующая состоялась только в 1992 году в Израиле. О перипетиях литературной судьбы с Ильей ИОСЛОВИЧЕМ побеседовал Борис Кутенков.